Громадський бюджет: для шкіл чи все-таки для ініціатив мешканців Чернігова? Саме таке принципове питання постало за результатами цьогорічного конкурсу. Адже серед 12 великих проєктів, що набрали найбільшу кількість голосів, 8 – це проєкти, що стосуються благоустрою шкіл. І це, мабуть, найбільша кількість переможців від комунальних закладів за всі роки існування цього механізму в нашому місті.
Зразу зазначу, в тому, що школи подаються на Бюджет участі та перемагають – нічого погано немає. Це своєрідний показник рівня розвитку в суспільстві. Адже кому потрібен, скажімо, якийсь фестиваль чи облаштування собачого майданчика, якщо дитина в школі немає нормальних умов для навчання або заняття спортом. Це все зрозуміло. Але тут є одне але. По-перше, на такі проєкти влада й так зобов’язана виділяти кошти з бюджету.
По-друге, звичайні мешканці міста, які не мають таких ресурсів, як, наприклад, школи чи лікарні, ну ніколи в житті не зможуть змагатись з ними. Інше питання у доброчесності проведення агітації з боку тих же шкіл. Адже часто можна спостерігати певні форми примусу до голосування батьків: ведення списків тих, хто проголосував, або певне звітування тощо. Цього не має бути. Голосування має бути добровільним.
Тож, вже давно стоїть питання перегляду умов участі в Громадському бюджеті комунальних закладів і не тільки. Є вже певні ідеї щодо обмеження їх участі та внесення змін до відповідного Положення. Але має бути підтримка суспільства, адже є певний супротив з боку влади.
Можливі варіанти вирішення ситуації:
а) повне виключення шкіл з громадського бюджету;
б)розділити проєкти на групи, створивши, приміром, окремий громадський бюджет для освіти, де змагалися б між собою проєкти, пов’язані з освітою;
в) виділити декілька напрямків з відсотковим розподілом коштів, в межах яких буде змагання між проєктами за однією тематикою.
Окремо я б ще виділила питання щодо участі тих проєктів, які вже за багато років зарекомендували себе на гідному рівні організації. На мій погляд, такі проєкти, як, наприклад, «Вулик» (денне перебування дітей з інвалідністю) або фестиваль «Зелена сцена», якому от вже виповнюється 10 років і кращих культурних заходів в місті поки ніхто ще не робив – такі і подібні проєкти мають йти поза конкурсом, за принципом «соціального замовлення». Тобто те, що місто не може виконати самостійно, але є важливим для суспільства, передає на певних умовах (звітування тощо) на реалізацію професіоналам в цій справі. І вони цю роботу зможуть виконати в рази краще, аніж, скажімо, профільне управління.
До речі, підтвердженням цього було проведення зимового фестивалю «Коза». Коли рівень організації цьогорічного фестивалю управлінням культури було в рази нижчим, аніж це робила команда до цього. Або ж соціальні проєкти, які кожного року змагаються за голоси задля реалізації й так конче необхідних послуг з догляду, навчання або розвитку дітей з інвалідністю. Саме таких послуг місто не надає. А потреба в цьому є. Так чому ж не запровадити «соціальне замовлення» саме для таких проєктів і передбачити окреме фінансування на їх реалізацію?
