Рік спільної роботи команди ГО «Агенція міських ініціатив» та експерта з урбаністики Григорія Мельничука з Височанською та Тупичівською громадами добігає завершення. Програми комплексного відновлення (далі — Програми) вже готові до презентації та затвердження.
Про те, чому варто забути про «занепад села», як знайти ресурс у старих будівлях та чому якісний документ — це не «збірник забаганок», а баланс між досвідом експертів та знаннями мешканців, говоримо в інтерв’ю з Григорієм Мельничуком.
Експерт у фокусі: Григорій Мельничук
-
-
- Спеціалізація: урбаністика, стратегічне планування та місцевий розвиток.
- Освіта та наука: має три вищі освіти, кандидат технічних наук.
- Досвід у держсекторі: понад 5 років працював у Міністерстві розвитку громад та територій України (Мінрегіон), де розробляв законодавство у сфері містобудування та відновлення.
- Академічна діяльність: декан факультету архітектури, будівництва та дизайну НАУ.
- Ключовий підхід: людиноцентричність та тактичний урбанізм (малі зміни, що дають результат уже сьогодні).
-
— Григорію, рік тому ми ставили за мету створити не просто паперову стратегію, а реальну “дорожню карту”. Чи можемо ми сьогодні сказати, що цей шлях пройдено успішно?
— Оцінювати самих себе зарано — справжнім показником стане те, наскільки активно ці плани втілюватимуться в життя. Проте ми виконали дві ключові речі: по-перше, створили документи для громад, які при цьому впорядкують їх планувальну систему, з іншого — можуть стати гарним прикладом для інших. Важливо було не просто написати план, а вибудувати механізм, за яким громади зможуть реально працювати далі.
Старі плани важливі для нових Програм
— Програми вже готові до презентації та затвердження.
Що у них є найбільш цінним для громад?
— На мою думку — це тяглість та єдність планувального процесу. Важливо, що ми обрали шлях еволюції, а не революції. Не секрет, що громади часто мають багато різних документів, які часом схожі за цілями, але пропонують різні рішення. Виникає така собі «конкуренція візій», коли різні експерти формують суперечливі бачення майбутнього для однієї території – і різні проєкти.
Ми ж спиралися на попередні напрацювання громад, вдосконалювали їх і робили акцент на можливості впровадження. Це стосується просторового та інфраструктурного планування з чітким прицілом на реформу публічних інвестицій. Тобто ми створили базу, яка допоможе громаді системно реалізовувати задумане.
Досвід Височанської та Тупичівської громад
— Височанська і Тупичівська громади проходили цей шлях паралельно.
Що було спільним у їхньому досвіді, а що — принципово відрізнялося?
— У кожної громади своя історія планування і свій набір готових документів. Головна відмінність у тому, що Тупичівська громада вже мала затверджену у 2024 році Стратегію, яка відповідала викликам воєнного часу та була орієнтована на відбудову. Натомість Височанська громада мала лише аналітичні документи, хоча вони також були розроблені фаховими командами.
У випадку Тупичівської громади ми вибудовували зв’язки між стратегічним та просторовим плануванням. Тут Програма комплексного відновлення може виконувати функції завдання на розробку комплексного плану просторового розвитку. Також ми фокусувалися на формуванні проєктів для реалізації реформи публічних інвестицій.
У Височанській громаді, де стратегії ще немає, ми не ставили за мету реалізувати її завдання через Програму, аби в майбутньому не створити колізій, коли стратегія з’явиться. Тут більше уваги приділено просторовому аналізу, ресурсам та рішенням, що можуть стати основою майбутньої стратегії та пріоритетних інвестиційних проєктів.
Як польові дослідження змінюють погляд на громаду
— Що було найскладнішим у роботі над Програмами — і як це вдалося пройти?
Якщо говорити про самі громади: чи відкрили вони в процесі щось нове про себе — свої сильні сторони, потенціал, ресурси (з вашої точки зору)?
Що для вас стало головним відкриттям або висновком після роботи з цими громадами?
— Найскладніше в будь-якій практичній роботі з громадами — це «видобути» місцеве знання. Воно зазвичай розпорошене, тому вкрай важливі навіть випадкові зустрічі на місцевості. Під час таких «польових» досліджень часто й самі фахівці муніципалітетів отримують нові знання про власну громаду.
Це і є мій основний висновок щодо важливості партисипативного планування: потрібно досліджувати території та чути думки мешканців. Якими б фаховими не були експерти, без місцевого знання неможливо розробити справді якісний документ. Ми мали збалансувати експертизу та місцеві потреби. Адже такий план — це не «збірник забаганок», але й не директивний документ, спущений експертами згори.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Тетяна Романова: сильні громади будуються через діалог з людьми
Від слів до діла
— Часто після розробки стратегічних документів настає пауза.
Що важливо не втратити громадам одразу після затвердження?
— Часом розробка планувальних документів задає певний темп громадській активності та роботі фахівців муніципалітету, але далі постає питання впровадження. І побудова ефективної системи реалізації — це ключове.
Буває, що громади витрачають багато часу і ресурсів на дискусії про бачення та цілі «вищого порядку», але самі проєкти при цьому визначаються за залишковим принципом. Тому важливо не втратити цей темп і переходити від слів до конкретних кроків, закладених у Програмі.
Досвід малих громад важливий для всієї країни
— Якщо озирнутися на цей рік: що в цьому процесі було найбільш цінним — не тільки як результат, а як досвід?
— Якщо говорити про досвід – то це насамперед відпрацювання методології. Як не дивно, саме на маленьких громадах найочевидніше можна відпрацювати інтеграцію планувальних документів, розібрати до дрібниць просторові та інфраструктурні рішення, аби проаналізувавши цей досвід, його можна було поширювати на більші громади.
Територію тримають люди
— Наостанок: чи є щось, що зазвичай лишається «поза дужками» офіційних планів, але є критично важливим для майбутнього українського села?
— Це бачення відродження сільських населених пунктів — на противагу депресивним думкам про «занепад села».
З одного боку, ми бачимо розвиток центрів громад через урбаністичні рішення, характерні для невеликих містечок. Елементарні речі: тротуари, впорядкування парковок, безбар’єрні маршрути, громадські хаби та центри малого бізнесу. Все це формує міський спосіб життя в умовах невеликої кількості мешканців. Власне, це формат містечок, який свого часу було втрачено.
З іншого боку, ми напрацювали візію відновлення депресивних сіл та хуторів. На перший погляд, закриті школи чи занедбані споруди — це символ занепаду. Але водночас це ресурси: можливості для нових функцій будівель, земля для мікробізнесу в умовах, коли агрохолдинги вже не потребують багато людей для обробітку угідь. І, врешті, як засвідчив досвід українців протидії повномасштабному вторгненню: якщо є люди — є кому «тримати територію».
Проєкт «Партнерство задля відновлення» впроваджується громадською організацією «Агенція міських ініціатив» у межах Проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Уряду Норвегії (Norad) та Уряду Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.
